Дорогі отці, браття й сестри, співучасники моєї радості про Воскресіння Христа!
Незвичайним є Великдень цього року. Давно вже ми не святкували його в таких скрутних умовах! Богослужіння в закритих храмах, обмеження на звичні для багатьох обряди, малолюдні вулиці — все це може когось засмутити, а комусь вселити в серце думку про те, що вся наша віра марна. Чому ж Бог — Переможець смерті, Податель життя — не допоміг нам позбутися епідемії? Чому ж не захотів Він почути наші молитви? Як Він допустив все це?
Я не наважуся відповісти за Бога... Але хочу розповісти вам, дорогі мої, про те, що сам думаю з цього приводу.
Ми маємо нарешті можливість зрозуміти, що жити з Богом — це не означає бути безумовно здоровим і успішним, але це означає мати Вічне Життя і Спасіння. Тепер, під час епідемії, багато хто нарешті прозрів і зрозумів, що їхня «віра» насправді була простим споживацтвом; багатьом нічого від Бога не було потрібно — ні Спасіння, ні Вічного Життя, ні Благодаті Святого Духа — але тільки й виключно земних благ: «щастя, здоров’я, успіхів».
Бог дав нам у карантині час багато про що подумати, переосмислити. Скільки кричали про «духовність» нашого суспільства, i що ж? Згадаймо, як привезених на карантин хотіли закидати камінням, а в інших місцях, кажуть, навіть молилися (!) про те, щоб не до них привезли потребуючих ізоляції. Після карантину нам потрібно дуже добре подумати, в чому проблема. І чесно сказати собі, що стан нашого суспільства трагічний. І докладати зусиль, щоб кожен особисто почав виправлення з себе.
Саме Великим Постом було допущено це випробування, щоб всі ми нарешті прокинулися від гріховного сну, від сну лінощів, байдужості. Ми повинні правильно зрозуміти, що саме сталося, і в чому причина бід. Вона — в наших гріхах; притому те, що відбувається — не кара Боже за гріхи, але природний наслідок гріхів. Коли хтось жбурне камінь у небо, а потім камінь впаде згори і розіб’є людині голову, ніхто ж не буде винуватити в цьому Небеса, чи не так? Ось і ми, живучи всупереч Богу, чи можемо дерзнути сказати, що Бог винен у наших бідах?
Зараз багато хто буде на Великдень молитися вдома, не зможе брати участь у спільній молитві... Але нехай ці позбавлення будуть сприйняті нами як покута, дана Богом усім нам для виправлення і покаяння. Крім того, зараз — хоча би зараз! — настав час зрозуміти, що сенс Великодніх свят полягає зовсім не в «освяченні» пасок, ковбаси та яєць... Багато з тих, хто вважав себе «християнами», нехай зрозуміють, що саме Воскреслий Христос — наша Пасха, і поєднання з Христом є змістом святкування, і не позбавлення звичного обряду має нас засмучувати, але неможливість участі у Божественній Літургії!
До речі, для багатьох віруючих карантин став часом, коли вони змогли відчути справжню цінність храму, радість спільної молитви. Поки все це було доступне, воно сприймалося як само собою зрозуміле і, на жаль, як малоцінне.
Незважаючи ні на які хвороби, страждання, позбавлення, ми святкуватиме це «Свято свят і Торжество торжеств»! Бо ми отримали не лікування від хвороб, не матеріальний добробут, не комфорт і затишок, але Спасіння і Життя Вічне. Тому ми й радіємо, тому й дякуємо Богові, тому й святкуємо — нехай і з обмеженнями зовнішніми, нехай і без пишних богослужінь, але з радістю в душі, зі світлим розумом, із чистим серцем.
І в кожному віруючому серці дзвенить сьогодні всерадісна пісня: Христос Воскрес! І кожне віруюче серце відповідає на неї захопленим: Воiстину Христос Воскрес!
Смиренний Філарет, архієпископ Новокаховський і Генічеський
Пасха Христова — 2020
