Вчора Рада скасувала ЗНО, ДПА та інші іспити для учнів на 2022 рік, оскільки в умовах війни учбовий процес сильно постраждав. Але школи все ж таки намагаються продовжувати навчання в дистанційному режимі – його відновили 14 березня.
Ми поспілкувалися з учителем школи Генічеського району про те, як зараз проходять уроки, з якими проблемами стикаються вчителі й учні та які знаходять рішення, аби мати змогу навчати і навчатися. Нагадаємо, Генічеськ та регіон знаходяться у тимчасовій окупації з перших днів війни.
Далі пряма мова вчителя.
Приблизно з 26 січня наша школа знаходилася на дистанційному навчанні через коронавірус, потім були «канікули» через війну – з 28 лютого до 14 березня.
9 березня районне управління освіти (вони ще тоді працювали) дало вказівку директорам шкіл з'ясувати, яка форма навчання краща, на думку батьків. Ми у чатах опитали батьків, більшість була за дистанційне навчання. І через війну, і через холоди, і через коронавірус. Хоч у нас і тихо, але батьки все одно тривожатся за дітей. Казали так: «Холодно, діти хворітимуть, а лікувати їх немає медикаментів». Тому ми на дистанційному. За інші школи точно не знаю, але думаю, що вони також.
Програму ми не скорочували, працюємо за тим самим розкладом, що і раніше. Перед початком війни в школі роздали ноутбуки вчителям, щоб усі мали змогу через інтернет проводити уроки. Але із цим складно – не завжди і не у всіх є інтернет. Дуже мало учнів виходить на зв'язок та підключається до уроків.
Інтернет у нашій місцевості зараз працює з перебоями, в таких випадках я можу просто дзвонити до учня на звичайний телефон. Це не груповий дзвінок, а індивідуальний, тобто кожному учневі дзвоню окремо.
На одну дитину йде 20-30 хвилин часу. Питаю, як себе почуває, прошу відкрити підручник, разом розбираємо правила і обговорюємо приклади. Далі я даю домашку і завдання на самостійну роботу, і дзвоню наступному. Повноцінного уроку з цього не виходить, скоріше консультація і координація дій. Це доволі важко, але в нас класи невеликі, тому це реально. Деякі інші вчителі теж так роблять, але не всі вчителі і не в кожному класі.
Якщо поговорити по телефону немає змоги, то просто надсилаю завдання через звичайне смс-повідомлення. А деякі вчителі придумали ще цікавіше: організували «скриньку» в магазині і в аптеці. Діти кладуть там зошити для перевірки, вчитель їх забирає, а коли перевірить, знову кладе туди – для нових завдань. В них там усе домовлено – на якому підвіконні чиї зошити.
В нашій школі одна вчителька евакуювалася в перший день війни, зв'язок у неї поганий, тому її уроки ми розібрали між собою і замість неї працюємо. За мирних часів я викладаю один предмет, але зараз – одразу чотири. А ще додатково маю класне керівництво.
Доплат за це не буде, нас одразу попередили, але ми продовжуємо працювати, бо це ж діти. Зарплату за лютий та березень нам вже повністю видали. Як буде далі – не знаємо.
Поки що все дуже невизначено… Я не думаю, що залишуся тут, якщо нам спробують впроваджувати російську навчальну програму і почнуть платити зарплату в рублях. Яка тоді може бути виховна робота? Як можна навчати, не виховуючи? Тут дуже багато питань, і етичних, і правових. Діти є діти, але виховувати нових прихильників «руского міра» я точно не буду.
